МОЇ ВІРШІ, ПУБЛІКАЦІЇ
01 грудня. Понеділок.
Зимові двері, які треба відчинити
(казка-есе)
Неквапно, повагом, з веселою усмішкою на вустах переступив поріг рідного краю Грудень. Гордо оглянувши свої володіння, він пішов відмикати двері матері-Зимі: нехай приходить скоріше із густим снігом, морозцем, із гостинцями для дітвори, з ялинковими вогниками, із запахом мандаринів і шоколаду.
Та чомусь забув цей красень відімкнути двері сонечку, яке зажурено сиділо за мовчазною хмарою й тихенько гладило тоненькі, ледве живі промінчики. Воно вже давно не виходило на небо, не купалося у блакиті й не бачилося з друзями. А його так чекають усі!
Дійсно, дивним-таки прийшов цього року Грудень. Зранку дихнув прохолодою, свіжістю, але замість снігу приніс сіру буденність і якийсь сум. Уже б мала підмерзнути земля, заснути рослини й дерева, аж ні — знову сирість і чорнота. Небо затягло хмарами, немає яскравих барв у природі, і здається, що твою душу також огортає темінь. І скільки іще тих дивацтв у першого місяця зими? Хтозна. Та все ж віриться, що скоро він відімкне усі дверцята на небі — й світ зрадіє, оновиться, стане кращим, світлішим, а в душах людей назавжди поселиться затишок, мир, спокій, любов…
12 жовтня. Неділя.
Люблю жовтень...
(осіння
замальовка)
Уже повноправно
господарює Жовтень. Він розливає
свої жовті фарби на листя, поля й траву, золотить моїх улюбленців-кленів і мій
диво-сад з розкішними жовтими хризантемами…
Та цьогоріч
Жовтень ніби скупий на велике ясне
сонце, на його промінчики, що зігрівають теплом, скупий на яскравіші барви, від
яких захоплює подих. Часто він плаче дощами, сіє німий жовтий смуток довкола.
Цей смуток опускається на плечі, огортає душу прохолодою, дихає буденною сірою
сирістю.
Аж раптом злий
вітер жбурнув в обличчя якийсь жовтавий листочок. Обережно поклала його на
долоню. Пошарпаний, вибляклий, з темними плямами, але не сухий. Ще живий! І ніби запитує:
що буде далі? Може, його занесе на стежку, де затопчуть ногами, і він
уже не побачить любого сонечка, що
так пестило й оберігало його з народження? А йому ще б хотілося побавитися із
друзями, покружляти в блакиті, доторкнутися улюбленої м’якої хмаринки і
парашутиком опуститися на кущик яскравих айстр, усміхнутися любим сестричкам і
полетіти знову далеко-далеко…
Та ось добрі
руки доторкнулися до його крихітного тільця – листочок відчув ніжність, добро,
розуміння. Хтось обережно розправив його малесенькі, ледве помітні крильця:
— Лети, живи далі, листочку!
І саме в ту
мить із-за хмари вигулькнуло золоте сонце. Воно розвіяло жовтий смуток, і в
душі оселився спокій. Ти знову вдихаєш прозору свіжість, вдивляєшся в жовтневу
красу й усміхаєшся новому дню.
Жовтень. Жовтий день. Жовтий смуток. Жовті
хризантеми. Жовтавий листочок…
Люблю жовтень…
Сьогоднішній день особливий для кожного українця, бо у ньому злилися воєдино три величні свята — День українського козацтва, День захисника та захисниць Вітчизни, Покрови Пресвятої Богородиці.
Ці події єднають історію й сучасність, символізують мужність, віру та відданість рідній землі. Учні 6 класу заздалегідь готувалися до свята. Під час підготовки вчилися патріотизму, ввічливості, а також умінню красиво й естетично організовувати свято. Цей день подарував щирі позитивні емоції і став ще однією сходинкою у вихованні справжніх громадян України.
Мужність козацтва, сила захисників і покров Божої Матері - це наша духовна опора.
Усіх вітаю із святом! Нехай віра, добро і любов до України завжди ведуть нас уперед. 💙💛
21 вересня. Неділя.
Із святом! Нехай День миру стане ще одним кроком до нашої спільної перемоги та щасливого майбутнього.
27 жовтня. Неділя.
З Днем української мови! Нехай кожне слово звучить з гордістю! 
Із Всесвітнім днем учителя!
Учительська доля - це поле безмежне,
Де творчість зростає, кується буття,
Це ночі безсонні, конспекти, ідеї.
В турботах щоденних триває життя.
Учительська доля - це очі дитячі,
Веселі, розумні, відкриті, завзяті,
Цікаві завдання, журнали, педради,
Робота з батьками, корисні поради.
Учительська доля - себе забувати,
Серце гаряче малим віддавати,
Сіяти зерна добра неодмінно,
Завжди працювати старанно, сумлінно.
Учительська доля - наставником бути,
Бачити кожну дитину та чути,
Вірити, мріяти, стати свічадом,
Пишатись своїм надбанням, диво-садом,
Досвідом, вмінням, знаннями, роками,
Милими серцю випускниками.
Олена Козаківська
16 травня. Четвер.
Вишиванка – це особлива національна традиція українців. А сам День вишиванки – це свято, покликане сприянню єдності і культурного відродження всього багатонаціонального українського народу, сповідування українських традицій і культури, апеляція до української національної свідомості, патріотизму і духу єдності народу. Українська вишиванка - це національна святиня! Саме вишиванка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь,що не переривається віками. Її передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію.
8 квітня. Понеділок.
Уся в перламутрах,
стрічках, у розкішнім блакитнім вбранні, із вербовим кошиком першоквітів у
руках та золотистим сонцем за плечима, іде Панна. Яка ж вона гарна! Скільки чарівності,
ніжності, грації в усьому… Скільки
тепла, надії, віри у ясно-бездонних, як небо, очах! Як змінює все довкола! Грайливо
купаючись у теплих промінчиках сонця, вона, ніби справжній митець, створює нові й нові неперевершені пейзажі, яскравими
кольорами змиває одноманітність, сірість, буденність, чорноту…І яких тільки
квітів немає у неї! І барвисті крокуси, і
яскраві гіацинти, примули, і горді нарциси, і тендітні підсніжники, проліски,
тюльпани… Усі вони по-особливому красиві, надихають, зворушують і тішать. А
ось диво-перлинками виблискує на сонці сад, пишним цвітом ніби хизується перед
світом. Його чарівні білі парасольки пахнуть духмяно, свіжо, дарують свої солодко-медові
пахощі усім.
Заквітчаний
сад – це справжній рай з оркестром
бджілок-трудівниць. Ось прислухайтесь, зупиніться на мить, придивіться! Вам
відкриється справжня казка, яку потрібно бачити, читати і відчувати серцем,
казка, яку дарує всесильна і всепереможна Панна, ім’я якої - ВЕСНА!
9 березня. Субота.
Щедра й невичерпно багата українська земля подарувала Т. Г. Шевченка, Пророка, Речника Волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків вогненне слово, на яке покладав усі надії, сподівання. Він, як ніхто, відчув притягальну силу слова, його велич і міць. Слово для поета було усім: і болями, і радістю, і криком душі, і ліками від страждань, зневіри, було спасінням, самим життям.
Подібно блискавиці, Шевченкове слово
спопеляло брехню, ненависть, зло; бурхливими потоками вливалося в кам’яні
черстві душі, щоб очистити їх, омити від бруду і зла, пробудити
милосердя, доброту, щоб ожили, полюбили ближнього, подивилися на «тихий
рай» – свою стражденну Україну, прокинулися і боролися за її волю.
Слово Шевченка й болюче до щему, і
хвилююче, як море. Скільки в ньому переживань за долю простого гнобленого люду,
скільки співчуття за всі його приниження і страждання. Воно безмежне і
бездонне; глибоке, повноводе, таке ж сильне, безстрашне і горде, як сивий
Дніпро. У ньому відбилися зорі і ясний місяць, неповторні пейзажі, минуле
народу, його звичаї, традиції, обряди.
Ми, українці,
не можемо уявити себе, свого життя без слова Т. Шевченка, яке звільнило Україну від
віковічних кайданів неволі, зберегло націю від поневолення, темноти, рабства. Воно
перемогло! Хіба не в цьому його міць, сила і мужність?!
Cлова Тараса Григоровича Шевченка актуальні й нині. Його поезія досі сучасна та розкриває проблеми, які панують в українському суспільстві та хвилюють кожного українця.
Матеріали, створені в мережевому сервісі «Linoit»
Наша рідна мова – особливий дарунок, незвичайне диво.
Вона рухається, несе слова, дозволяє їх
значенням та вимові змінюватися з часом. І кожне її слово – це дивовижні неповторні перлинки,
променисті, сонцесяйні, що приходять у наш світ з народження, дають силу,
наснагу, зворушують, тішать, надихають.
Українське слово має своє особливе звучання, свій колорит, навіть свій колір і його відтінок. Воно живе, воно дихає прозорою свіжістю сивого Дніпра, пахне духмяними чорнобривцями, спасівськими яблуками і медом, ніжними мальвами і рутою-м’ятою; а ще таке ж неповторне, яскраве, як веселка, привітне, голубляче і тепле, як мамині долоні. У ньому звучить музика Черемошу і грізної козацької шаблі, воно горде і незалежне, сміливе, мужнє, загартоване і міцне, як криця.
Хочеться все більше і більше пізнавати глибину слова, відкривати його таємниці, насолоджуватися магією його барв і відтінків.
Любімо, вивчаймо своє рідне українське слово!
З Різдвом Христовим!
Миру усім, здоров’я і душевної теплоти! Нехай серця наповнюються вірою, добром і любов’ю! Нехай здійсняться усі мрії і бажання!
© https://pozdravok.com/pozdravleniya/prazdniki/rozhdestvo-khristovo/na-ukrainskom/
20 жовтня. П'ятниця.
Осінь…
Сьогодні похмурий ранок
зустрів сирістю, прохолодою, дощем. На душі тривожно, як завжди, бо…. Серце –
наполоханий птах, нерви – натягнута струна… Наливаю у горнятко гарячу каву,
сідаю біля столу і дивлюся, як за вікном зрідка опадає тьмяне, сухе, виблякле листя і
опускається на мокру доріжку. Йому ж, мабуть, так тривожно, сумно, як і мені? Що очікує
попереду?...
Але раптом відчуваю, як із ковточками свіжого напою в душу крадькома
заповзає тепло і своїми маленькими дотиками-крильцями потихеньку заспокоює,
налаштовує на позитив, пробуджує емоції…
І
ось перед очима – вчорашні хризантеми! Які ж вони гарні! Мої останні осінні
квіти! Дуже люблю їхню красу, їхні особливі кольори, люблю вдихати насичений, терпко-солодкий аромат.
Ось що рятує, додадає настрою, сили – квіти, що витримали заморозки і квітують
досі, не дивлячись ні на що…
Переможемо… Вірю….
Квітень 2022 р.
Цю стражденну весну не забути ніколи
Я сьогодні, нарешті,
побачила вЕсну
В
різнобарв’ї її кольорів.
Після
болю й жахів перенесених,
Після
чорних проклятих війни холодів.
Я
сьогодні, нарешті, відчула тепло,
Що
влилося із сонцем у душу.
Як
цілющий нектар, як життя джерело,
Як
небесний дарунок, берегти його мушу.
Я
сьогодні, нарешті, торкнулась квіток,
Що
в обійсті моїм майоріли.
Подивилась
і бджілок весняний танок,
На
тих віттях, що цвітом уже зарясніли.
Я
сьогодні, нарешті, …………………
Я
сьогодні, нарешті, раділа красі,
І
душа моя вся – натягнуті струни.
Нехай
грають до болю на них солов’ї,
Цю
стражденну весну не забуду ніколи!
25.04.2022 р.
20 травня. Четвер.
З Днем української вишиванки
День вишиванки – чудове, самобутнє свято української культури. Вишиванка завжди була і залишається українською святинею. Вона символізує високу мудрість, духовне багатство та зв'язок поколінь.
2 травня. Неділя.
Зі святом Воскресіння Христового!
Нехай у серцях панує лише світло; в домівках буде затишок і благополуччя.
Смачної паски!
Моя пасочка. Зі святом!
2 березня. Вівторок.
"ВЕСНА"... Яке радісне, квітуче слово! З грайливими переливами, розкішними барвами,
яскраве, веселе, як пісня, воно ніби увібрало всю красу природи світу. А
ще таке ніжне, тепле, зворушливе, як світанок, як зорі, як перші почуття. Це
слово, здається, викохане і злеліяне блакиттю неба, викупане в проміннях сонця,
як немовля. І таке чисте, погідне, свіже, як вранішня чиста роса. А пахне воно
розталим снігом і землею, молодими травами, тендітними пролісками,
набубнявілими бруньками і обов’язково пухнастими жовтими «котиками» на вербі.
Заквітчане рястом,
фіалками, слово «весна» майорить ще й
чарівними тюльпанами, яскравими гіацинтами, нарцисами, солодко-медовими ірисами…
Люблю це слово, люблю, бо воно дарує гарний настрій, неповторні миті щастя. Ось прислухайтесь до його звучання - і ви почуєте дзюркотливу пісню струмочка, щебет птахів, перше курликання журавлів, сором’язливий шелест вітру, ніжну мелодію маленького джерельця. Це слово невелике і дуже просте, але надзвичайно сильне, непереможне і вічне, як життя, як пісня, як сонце, як любов.
З НОВИМ РОКОМ!
Нехай у Новому році життя буде багатим на незабутні враження, хай мрії збуваються, сяють на обличчях посмішки, очі світяться щастям!
Нехай 2021-й дарує тільки найкраще!
24 грудня. Четвер.
А сьогодні вже дощ. Іде, плюскоче, буркоче, грає свої незвичні для зими мелодії як вправний музика, падає на дахи будинків, вимощену бруківку, на присніжену землю, заглядає у шибки принишклих осель, ніби радіючи, що може вволю побешкетувати. Інколи його прозорі краплі збираються докупи і потім стрімко падають униз, утворюючи малесенькі потічки, які швиденько на своєму шляху розчиняють вчорашній свіжий, ще не влежаний добре сніжок, і далі біжать шукати більшу водойму на зимовий спочинок.
А винна у всьому ота кудлата сіра хмара, що з опівдня затулила собою ледве не усе небо. Спочатку вона через старезне, як і сама, сито розсіювала мжичку, а надвечір щедро, ніби востаннє, витрусила цілу скриню дощу. І полилася з неба музика, чудовна, тиха, чиста, іскриста, із переливами різнобарвних тонів. Її мелодії торкалися глибоких куточків душі і наповнювали то дивним спокоєм, то зажурою, а то бентежили, спонукаючи до роздумів, до спогадів…
У такі хвилини забуваєш про негаразди, прикрощі, буденні труднощі, ніби сам стаєш краплинкою дощу, уплітаєшся в нього, і вже не здається він таким непотрібним, невчасним, набридливим і сірим. Ти слухаєш музику дощу, нехай і зовсім пізню, зимову, і чекаєш приємностей у переддень Нового року та різдвяних свят, віриш, що з ними прийдуть і світла радість, і віра, і добро, і сподівання, і надія, і любов…
Умійте слухати музику дощу, нехай і зимову, вірте в казку, і вона обов’язково завітає до вас!
З прийдешніми святами, мої наймиліші друзі!
23 грудня. Середа.
Сьогодні, нарешті, зима прокинулася і трохи, ніби спересердя, жбурнула снігу. Навколо зразу ж усе ожило, повеселіло. Після сірих днів, густих туманів, сирості, одноманітних буднів стало більш святково і радісно. Здавалося, що чорні дерева вже не стояли в глибокій зажурі, а з цікавістю стежили за перехожими, хизуючись своїм новим вбранням, раділи світлому дню, сніжинкам, що кружляли поряд, легенько опускалися на землю. Інколи снігові зірочки підхоплював вітерець, і вони разом бешкетували, перекидалися, гралися досхочу. Особливо раділа снігу дітвора. Була нагода їм поковзатися, покидати сніжки, зліпити сніговика. Дякуємо, зимо, за чудовий настрій і казковий день! Дякуємо тобі за м'якенький сніжок!
9 листопада. Понеділок.
З ДНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ!
У моєї мови очі волошкові
У
моєї мови очі волошкові
І
пшенична довга русая коса.
А
вуста у мови ніжно-калинові,
І
на них усмішка - чиста, як роса.
У
моєї мови всі слова медові,
Викупані
в хвилях сивого Дніпра.
Всі
вони казкові й ніжно-загадкові,
Щирі
і крилаті, як мамина душа!
У
моєї мови вбрАння всі чудові,
І
разки намиста, й сплетений гердан.
А
в руках у мови трави смарагдові,
І
любисток, й рута, серпоріз й євшан.
Вся
вона велична, і свята, як правда,
І
пахуча, й втішна, й зоряно-терпка.
Мово
моя рідна, мово українська!
Ти
найкраща в світі, ти у нас одна!
Буяє літо в кольорах троянд
Буяє літо в кольорах троянд,
Яскравим квітом заграє до неба.
Краса кругом, що зір не відірвать,Яскравим квітом заграє до неба.
І для душі принад других не треба!
Пахуче, тепле, викупане в росах,
В моїм довкіллі барви розлило!
Ой миле літо, літечко бешкетне,
Навіщо ще і житечко ти у вінок сплело?!
А соняшники квітом обкрутило,
Покучерявило голівки у жоржин.
В веселий сніп ромашечки зібрало
І думаєш: "Чи буде радий з того він"?
А ще і чорнобривців поскубло за гривки,
Майорам сорочки поправило тихцем.
Розмалювало жовтим натомленії нивки,
Й на рандеву до мальв заскочило бігцем!
Петрові батоги посмикало за вушка,
Вклонилося низенько сивим полинам.
І стомлене, засмагле, на груші примостилось,
Назустріч ідучи солодким, тихим снам!
Красиве літо, щедре і багате,
У голубіні, в сонці, у медах,
Побешкетуй ще довше в ріднім краї,
Ще довше поквітуй в моїх ясних думках!
14 квітня. Вівторок.
ВЖЕ РОЗЦВІЛА В МОЇМ ОБІЙСТІ АЛИЧА
Вже розцвіла в моїм обійсті алича,
Стоїть, як
наречена, мило і велично.
Біленькі її квіти, як зірки, майорять,
Чарують зір і
тішать так магічно!
Торкаюся рукою
буйного цвітіння,
Й душа радіє, туга
відступа.
Який же ти чудовий, білий світе!
Який же ти чудовий, білий світе!
Яка ж божественна
й цілюща ця краса!
Квітковий аромат
вдихаю спрагло,
Для мене він
солодкий, і ніжний, і п’янкий.
Він – рідний, і
зворушливо-дитинний.
Ця алича – як
спомин, як згадка й оберіг.
А гілочки гнучкі
все тягнуться угору,
Їм більше хочеться
і сонця, і тепла.
А ще б надихатися свіжості простору,
Їм би напитися нектару з джерела.
Та час не дуже
втішний для цвітіння,
І темний холод
ніжні квіточки торка.
Не треба їх
чіпати, бо ЗАГИНУТЬ!
Нехай побуде довше
їх краса!
Нехай вона ще
тішить й звеселяє,
І оживИть спустошені
серця.
Нехай відійдуть
біди, лихо не лякає,
Нехай ще поквітує чудовна алича!
З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!
НЕХАЙ ЗАВЖДИ У ВАШИХ ДОМІВКАХ ПАХНЕ ЩАСТЯМ!
Різдво – час див, радості і особливого настрою. Воно надзвичайно важливе для кожного
українця, наповнює серце теплом,
спокоєм, любов’ю. Це зворушлива казка, яку чекаємо з нетерпінням, бо віримо, що
здійсняться мрії, збудуться бажання, віримо в те, що у наших рідних
домівках завжди пануватиме мир, добро, буде пахнути свіжим хлібом, маминими чорнобривцями, рутою-м'ятою, а ще пиріжками, медом, узваром, і обов’язково-обов’язково - ЩАСТЯМ!
Веселих різдвяних свят усім!
З Н О В И М 2020 Р О К О М!
Наближається свято, і все частіше
чуємо вітання: «З прийдешнім Новим роком!» А в душі оживає казка. Та давня-давня, коли ти
був маленьким і чекав на Діда Мороза. Чекав з таким трепетом і надією, що довго
не засинав, а сподівався хоч краєчком ока побачити його і сказати добре
слово за подарунки, які на ранок будуть обов’язково під зеленою пахучою
ялинкою...
Ця казка залишається з нами на все життя. І кожного Нового року ми знову і
знову чекаємо дива, чогось особливого, незвичайного. То ж нехай прийдешній рік буде
щасливим і радісним, наповнений по самі вінця щастям і казкою!
В очікуванні новорічного дива
Сьогодні ще зранку невгамовні кудлаті хмари
снують і снують пасма дощу, сіють мряку і розкидають синій смуток довкола.
Мабуть, вони щось переплутали у своїх небесних володіннях, а, може,
засмутилися, не хочуть бути у крижаному холоді до весни, і тому тихо плачуть прозорими сльозинками. А земля, умита дощами, свіжа, красива, – в очікуванні
дива: скоро прийде Новий рік. Він уже купив собі новенькі червоні чоботи із позолоченими
каблучками, приміряв м’якенький яскравий кожушок, прикрасив його блискучими
сніжинками та срібним інеєм, дістав із дерев’яної широкої скрині вишитий пояс і
червону шапку із білим помпоном, ще раз заглянув у мішок з подарунками, і, задоволений,
почав збиратися у далеку дорогу.
Рівно через тиждень він буде у нас. Усі
чекають його, готуються до свята, купують подарунки і смаколики, запалюють
вогники на ялинках, біля будинків. І душа радіє, кудись ховається смуток, зникає
зажура, і вже дощ здається незвичайним, веселим, потрібним, ніби уплетений у казку.
Отак у твій
світ приходить новорічне свято. І не важливо, що буде за вікном – сніг чи дощ, важливо
інше: щоб очі кожного світилися щастям, радістю, а в серці розцвітало добро,
любов, теплим вогником усіх зігрівала
надія та віра, і в нашу спільну домівку назавжди прийшли жаданий мир,
благополуччя і довгоочікуваний спокій!
18 грудня. Середа.
ЧЕКАЄМ ТЕБЕ, МИКОЛАЮ!
Ось і настав той чарівний
зимовий вечір, коли усі в очікуванні святого Миколая з янголятами. В оселях
панує доброзичлива атмосфера, багато родин прикрашають ялинки, і малюки зворушені та щасливі, бо цієї ночі до них завітає сам
Святий! Він зійде із неба і принесе у великій полотняній торбі подаруночки,
підкладе під подушку, а кому - у черевик, під
ялинку. А ще тихенько
підійде, поцілує у щічку, торкнеться
голівки своєю старечою, але такою милою та теплою долонею, щоб були розумні і
здорові, та вже потім і помандрує далі по світу, сіючи добро і радість.
Чимало є прикмет, пов’язаних
із святом. Кажуть, що якщо на Миколу піде дощ, то буде гарний урожай на
озимину, а якщо мороз цього дня, то городина вродить рясно. Вважають, що святий
Миколай піклується про мандрівників, водіїв, воїнів-захисників, допомагає людям
у скруті, боронить від стихійного лиха. Саме він покровитель дітей, молоді,
опікується їхнім життям та навчанням.
І як не повірити у це
чарівне свято, у доброго Миколая?! У серці розквітає надія, поселяється спокій
і маленькою пташечкою співає душа! У такий час хочеться мріяти, хочеться любити,
хочеться радіти кожній миті!
Веселого свята усім!
Повірте у диво, - і воно обов’язково
прийде до вас!
1 листопада. П'ятниця.
ПРИЙШОВ ПРИМХЛИВИЙ ЛИСТОПАД
Листопад. Листо-пад… Вдихаю аромат щойно
завареної кави, беру в руки тепле горнятко, сідаю біля вікна на кухні і насолоджуюсь
цілющим напоєм, від якого стає тепло, легко і затишно, але відчуваю, як десь глибоко у душі б’ється маленькими
крильцями неспокій, щось бентежить, зворушує, пряде думки, будить уяву. Листопад.
Останній місяць осені. Я ніби поринаю в осінню дивну казку знову…
Сьогодні вже листопад. Як справжній лицар,
він гордо і величаво ступив на покриту багрянцем землю. Оглянувся довкола,
чомусь дихнув морозом на тендітні голівки пізніх хризантем, на прив’ялі пожовклі
трави, ніжні гілочки глоду, шипшини, горобини, позривав ще більше примерзлих листочків
з холодних дерев і порозкидав їх всюди, сіючи смуток і бентежний спокій. Потім
одягнув свій великий крислатий капелюх, вже вибляклий від сонця, дощу і вітру,
щоб приховати своє рябе, вкрите ластовинням обличчя, і пішов готувати землю до
зими, розливаючи навмисне по дорозі сірі, коричневі, тьмяні фарби. А сонце,
ніби злякалось його і, зіщулившись, заховалось під важкою темно-попелястою
хмарою, що повисла низько над стомленим полем, що вже котрий рік поспіль хоче
відпочити від гострих плугів, борін, важких колес машин та гігантських
тракторів. Смарагдові ялинки, туї, зелені сосни, причепурившись, вийшли
навстріч, щоб повеселитись, покружляти з лицарем у шаленій багряній заметілі,
пожартувати, спитати дозволу зіткати довгі шалі із сухого листя. А пишна калина
глузливо посміхнулась, одягла свої яскраві диво-коралі, задумалась. Що ще придумає
цей самовдоволений новий господар? Може, подарує крапельки тепла, яскраві дні, прозору
блакить? Чи, може, притрусить сніжком, щоб приховати убогість і весь бруд на землі під білу ковдру, чи додасть прикрощів
небу, і воно заплаче, проллється дощем? Хто знає?! Листопад примхливий, він
повен сюрпризів, несподіванок, зимі ворота відчиняє, і то плаче, то сміється, –
не розбереш!
Нарешті скупо виглянуло сонечко і все ж
таки привіталось із першим днем нового місяця, випустило свої кволі, несміливі,
ледве теплі промінчики на землю, на
листя, на дахи будинків і, все ще
зажурене, знов заховалось за сірий серпанок кудлатої хмари.
Отже,
листопад. Сьогодні вже прийшов листопад. Листо-пад… Попереду новий місяць
осені. Стоїть вже осторонь холодне горнятко випитої кави, а серце гріє надія,
що останній місяць осені буде тихий і спокійний, щедрий на добро, на любов,
подарує свята, потішить приємними подіями. А ще й скубне за гривку, вщипне за
щічку – а як же інакше?! Він по-своєму особливий, незвичайний, мінливий, і в
цьому є його природня краса!
20 жовтня. Неділя.
Казка золотої осені
Сьогодні осінній день був напрочуд гарний, по-літньому теплий і привітний. Налитий сонцем по самі вінця, свіжий, погідний, він дарував радість усім: людям, квітам, кожній травинці, кожній комашинці. Особливо раділи бездрики (маленькі сонечка).Вони то збиралися до гурту, то розправляли крильця і щось гомоніли, то піднімались у височінь, щоб насолодитись приємними митями чудернацького тепла.
А казковий день розлив довкола багато
блакиті, обцілував кожний листочок на багряно-червоних вишнях, на кущах калини,
порозвішував золоті монетки на грушах, яблунях, сливах, поправив зачіски ще
кучерявим кленам, берізкам, дубам, що росли неподалік, додав веселкових барв
лукам, полям, дібровам - і закружляв у танку із грайливим вітром під музику дзюркотливого
потічка. Потім назбирав повні кишені останніх кислиць із дикої груші, що сором’язливо зарум’янена
стояла осторонь, і стомлений, але вдоволений своєю працею, тихенько примостився
на старій крислатій липі та й заснув, затиснувши у кулачках ще теплі промінчики
червонястого сонця.
Спостережлива Осінь задоволено
посміхнулась, зняла з чола сріблясту павутинку бабиного літа, поправила
барвисту сукню, помережану іскринками горобини, надягла улюблений вінок, у
якому майоріли свіжі різнокольорові хризантеми, і поквапилась до своєї
майстерні. По дорозі обтрусила зовсім
листя з каштанів, горіхів, шовковиць, щоб зіткати м’якенький килимок матінці
Землі, щоб їй було тепло взимку, щоб не боялась лихих морозів та хурделиць, і стала до роботи – творити Новий
День, ще один день Золотої Осені людям на радість, на добро, на втіху.
З НОВИМ 2019/2020 НАВЧАЛЬНИМ РОКОМ!
24 травня. П'ятниця.
Від щирого
серця вітаю колег, учнів із закінченням навчального року, із святом
Останнього дзвоника!
Усім бажаю гарного відпочинку та яскравих вражень,
творчого завзяття, добра й благополуччя, міцного здоров’я, щастя і миру!
8 березня. П'ятниця.
НЕХАЙ ЗАВЖДИ У НАШИХ ДУШАХ
КВІТУЄ ВЕСНА!
8 Березня - довгоочікуване свято весни, проліскової ніжності, золотого сонця, небесної голубіні і тепла. Воно увібрало найкращі барви землі, дарує гілочки вербових котиків, спокусливо-яскраві і пахучі букетики тюльпанів, примул, мімоз, веселу музику грайливого джерельця. Це свято краси, гармонії, відвертих і щирих емоцій, зізнань, почуттів...
З
ЧАРІВНОЮ ВЕСНОЮ УСІХ! 8 Березня - довгоочікуване свято весни, проліскової ніжності, золотого сонця, небесної голубіні і тепла. Воно увібрало найкращі барви землі, дарує гілочки вербових котиків, спокусливо-яскраві і пахучі букетики тюльпанів, примул, мімоз, веселу музику грайливого джерельця. Це свято краси, гармонії, відвертих і щирих емоцій, зізнань, почуттів...
ІЗ СВЯТОМ 8 БЕРЕЗНЯ!
Радійте
сонцю, квітам, блакиті!
НЕХАЙ ЗАВЖДИ У НАШИХ
ДУШАХ КВІТУЄ ВЕСНА!
ВЕСЕЛЕ РІЗДВО
Звичаї, традиції та обряди – це велика складова духовної культури народу,
джерело найважливіших цінностей, що формують характер, національну свідомість
та самосвідомість, виховують патріотичні почуття.
Ми отримали в спадок безцінний, багатющий скарб нації і маємо зберегти його
та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв’язок
поколінь, щоб зберегти генетичну пам’ять нашого народу.
Протягом тижня з учнями 6 класу вивчали,
поглиблювали знання про звичаї, традиції, обряди наших предків-українців,
провели квест «Радість Різдва». Діти залюбки виконували різні завдання. Цікаво
і оригінально пройшов майстер-клас з приготування головної різдвяної страви. А
ще в переддень великого свята Водохрестя «потрусили» свою ялинку. Нехай веселе завершення свят стане продовженням різдвяної радості, тепла і родинного затишку!
А СЕРЦЕ ВІРИТЬ У ДИВА...
Новорічне свято - це, без сумніву, довгоочікувана казка, яку люблять і дорослі, і діти. Це особлива атмосфера чарівності, душевного спокою, тепла, святості і віри. Віри у добро, у щастя, у любов, у здійснення мрій і бажань.
Напередодні Нового року шестикласники створювали свій казковий світ у класі: прикрашали ялинку, вирізали сніжинки, виготовляли іграшки, а ще писали побажання і складали їх у чарівну торбинку, сподіваючись, що в новорічну ніч станеться диво і їхні мрії здійсняться. Учні також створили плакат, готували номери художньої самодіяльності на загальношкільне свято.
ДОЗВОЛЬТЕ СОБІ ПОВІРИТИ В ЧУДЕСА, І ВОНИ НЕОДМІННО ПРИЙДУТЬ У ВАШЕ ЖИТТЯ.
ВІТАЮ УСІХ З ПРИЙДЕШНІМ НОВИМ РОКОМ ТА РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!
19 жовтня. П'ятниця.
ОСІННЯ МАВКА
Осіння Мавка ходить між дібров,
Шукає в травах промені іскристі.
Вона ускрізь розсіює добро
І розсипає чари золотисті!
Барвистий килим стеле всім до ніг
Барвистий килим стеле всім до ніг
І листом свіжим землю укриває,
Міняє кольори у клена і беріз,
Багрянцем одяг дубу вишиває.
Волосся в неї довге, вимите дощами,
Його вітрець грайливий ніжно розчесав.
Дбайливо вплів ще хризантем й коралів
Й пучком калини пишно заквітчав.
Туман вранішній їй пошив накидку,
Й серпанок з сонця знов зіткав вуаль.
І ходить в розкошах красиво і велично
Вкранська Мавка - осені руда печаль!
Красуні-шестикласниці у вінках, що
Ловити щастя миті
пречудові,
Шукати перли в
крапельках роси,
І в дзбан збирати
зорі вечорові!
Люблю танок дивитися джмелів
Посеред квітів
буйного цвітіння.
І гомін тихий
слухати полів,
Й солодких бджілок
радісне гудіння.
Люблю блукать
серед барвистих нив,
Шукати з сонцем
нові акварелі,
І розбавлять
блакиттю позолоту жнив
Під ніжну музику
старенької віолончелі.
Люблю купатися у
розкошах краси,
Вона землі моєї
горда врода,
І справжній рай, і
спокій для душі,
Й іскринки
радості, і творчість, й насолода!
14 жовтня. Неділя.
ПАТРІОТИЗМ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ЛЮБОВІ... З любові до кожної рослинки, травинки, до дрібненької сором'язливої
квіточки, що росте біля отчого порогу, до споришевої стежинки, що смарагдовою
стрічечкою в'ється поміж городами і губиться десь далеко в левадах, манить,
кличе у світ ромашкової чистоти, свіжості, небесної голубіні, золотого сонця,
пахучого чебрецю і жовтої кашки...
Починається з любові до шумливого струмочка, що, як музика, ллється,
тремтить, виграє, огортає солодким щемом душу і
наповнює її добром...
З любові до людей, до праці, до свого довкілля, до рідного
українського слова, викупаного у хвилях Дніпра, слова могутнього,
сильного, загартованого, міцного, як криця, і водночас ніжного, мелодійного,
красивого, як багряна осінь, як калина, як блакить...
Патріотизм починається з любові...
6 липня.Четвер.
ЗНАХОДЖУ СКРІЗЬ В ПРИРОДІ Я КРАСУ
Знаходжу скрізь в природі я красу:
У сонця, в неба,
у зелених вітах,
В маленькім джмелику,
що п'є росу
На вранішніх пахучих
квітах.
В ароматі ніжнім маленької сунички,
У мальвах
гордих, що ростуть біля воріт,
В хмаринках дивних,
зітканих з водички,
Що шлють блакиті синьої
привіт!
В барвистім лузі і у своїм
обійсті,
Що серцю миле й
дороге,
У колоскові житнім й
калиновім намисті,
Що серед саду в кетягах
цвіте.
Знаходжу цю красу й в лілеях пишних,
Що вбрались в
платтячка рясні:
Рожеві, білі, жовті,
пурпурові...
Які ж чудові й милі всі
мені!
Збираю всю красу по краплі, по зернині,
Бо це і є ота
приємна мить,
Коли душа наповнюється
чаром,
Що тішить п'янко й солодко тремтить!
5 червня. Вівторок.
РОЗЦВІЛА ТРОЯНДА У МЕНЕ ПІД ВІКНОМ
Розцвіла троянда у мене під вікном,
Така чудова, ніжна і тендітна!
Вона до сонця тягнеться чолом
І п'є нектар небесної блакиті!
Горить квітками вбрання чарівне,
Гаптоване зеленими листками.
Краса така - очей не відведеш!
І можна закохатись до нестями!
Червневий день малює її вроду,
Від сонця й позолоту додає.
Картина ця виходить пречудова!
Бентежить душу й спокОю не дає!
Їй вітер солодко співає серенади,
Бо кращої сеньйори немає у саду.
Й зашарілися більше трояндочки червоні,
Даруючи любов, і ніжність, і красу!
31 травня.Четвер.
Остання казка
весни
А кругом буяла краса. Розкішно зацвіла
бузина. Її молочно-білі кетяги особливо ніжні, витончені, зібрані із багатьох
маленьких квіточок-перлинок, надають усьому святковості, урочистості,
приваблюють бджілок-трудівниць. Ще радують зір ромашки, волошки, дзвіночки. Нещодавно зацвіла нігелла, яку ще називають «дівчинкою в зелені», бо схожа на
зірочку, яку оточують ажурні листочки.Яскраво-жовте вербозілля додає сонячного
настрою, звеселяє квітами, зібраними у суцвіття. Розцвітають і троянди – окраса
саду. Ніжні, запашні, вони дарують справжню насолоду, зачаровують, зворушують
до глибини душі.
Сьогодні останній день весни. Сьогодні
було багато сонця, тепла, світла, блакиті і вітру, що набігався, награвся за
цілий день і пішов спочивати до високої липи, що зацвіла, вмостився у неї на колінах,
помилувався її пахучим, солодко-медовим квітом і заснув міцно-міцно.
А
кругом буяла краса…
ЗАВТРА - ВЖЕ ЛІТО!
РОЗЦВІЛА АКАЦІЯ
А ви були в гаю, де
цвітуть білі акації? А чи вдихали аромат цих пахучих квітів, що бентежить душу,
наповнює її солодким щемом і радістю? Чи торкалися краси, що пишними кетягами
звабно заглядає у вічі, манить у світ кришталевої чистоти, святковості і
казки?!
Акація біла. Вона
оспівана у піснях, широко використовується в народній медицині, є відмінним
медоносом, а її цвіт - символ вічної краси. А ще цій "сеньйориті"
присвятили чудові поезії українські митці: Володимир Сосюра, Микола Вінграновський,
Ліна Костенко.
Сьогодні з учнями 5
класу поглиблювали знання про рідне довкілля, захоплювалися цвітінням акації. Я
думаю, що ті позитивні емоції і почуття, які отримали діти, не залишать їх
байдужими, відгукнуться у душах добром і любов'ю до рідного краю, до
Батьківщини, до людей, до світу, до життя.
17 травня. Четвер.
ЯК Я ЛЮБЛЮ ОЦЮ ШАЛЕНУ ВЕСНУ
Як я люблю оцю шалену весну!
Куди не глянеш - всюди квіт, і квіт, і квіт!
Від почуттів усіх співає серце,
Від ароматів ніжних
можна й захмеліть!
Торкаюся рукою до калини,
Що серед саду пишно так стоїть,
Згортаю у букетик її квіти
І жадібно ловлю оцю
щасливу мить!
А поряд із калиною - цвітуть іриси!
(Яка ж чудова Божа ця краса!)
Від їх палітри й пахощів медових
Радіє й сповнюється
гордістю душа!
Уже й півонії розкрили оченята,
Що в зелені ховалися кущів,
Пелюсточки розправили на платтях,
Набралися у сонця
рожевих кольорів.
А ще любисток, м'ята розцвітає,
І спокою не дасть оця весна!
Та жаль, що швидко так вона минає,
Шалена, радісна, і
ніжна, й запашна!
13 травня - День матері.
День матері - найкраще і надзвичайно зворушливе свято, тому що кожен із нас, починаючи з дитинства і до своїх останніх днів, несе у своїй душі єдиний і неповторний образ - образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, пожаліє і буде самовіддано любити завжди.
Рідній матусі
Тобі б я сонце дістала з блакиті,
Тобі б я зібрала небесні світила
І зірочки всі сплела б у букет.
Тобі принесла б усі радощі світу,
У пригорщі дощ зачерпнула б з хмарок.
Набрала б тобі нектару із квітів,
Щоб радісно й довго на світі жилось!
Тобі б я сплела віночок із вітів,
Зелених і пишних, як юна весна,
До нього волошок набрала б у жита
І маків червоних іще додала.
Щоб радість завжди панувала у тебе,
Щоб настрій був гарний і оптимізм,
Щоб різні проблеми гонила від себе,
Хай діти і внуки вирішують їх!
27 квітня. П'ятниця.
УРОК КРАСИ І ВЕСНЯНОГО ДИВА
Учора із п'ятикласниками провели класну
годину на свіжому повітрі серед квітучого саду, блакиті і сонця. Училися бачити
красу, спостерігати за природою, вивчали рослинний світ рідного довкілля,
раділи, дивувалися і захоплювалися. А ще набиралися сили у молодої берізки, що
хизувалася своїми чудо-сережками, заглядали у серединки вишневого квіту, чи,
бувало, не заховалася там бджілка, шукаючи нектар, ніжно торкалися до гілочки
груші, що саме розкрила свої оченята, і вдихали її солодкий аромат. Довго
милувалися черемухою, заквітчаною, вишуканою, що ніби наречена, стояла серед
саду в розкішному білому вбранні, даруючи гарний настрій і позитивні емоції.
Діти зрозуміли, що природа - це справжнє диво, незрівнянна краса, вона - ніби
казка, яку потрібно читати серцем, любити, оберігати, шанувати.
21 березня. Середа.
21 березня - Всесвітній
день поезії.
Валентина Зданович
Майбутнє України волошкове
Майбутнє України бачу волошкове,
Із
маками червоними в житах.
Воно
всміхається до мене загадково
Й
цвіте розкішно у моїх думках.
Я
бачу його у зеленім полі
З
сопілкою грайливою в руках,
Серед
розкішних мальв на видноколі
Із
піснею, що квітне на вустах.
Я
чую його голос барвінковий,
Що
журавлем зринає у блакить,
І
кличе, зве мене у світ казковий,
Ну як тебе, Майбутнє, не любить?!
8 березня. Четвер.
Вітаю із святом весни,
проліскової ніжності, краси і любові!
23 лютого. П'ятниця.
ОСТАННЯ КАЗКА ЗИМИ
А Зима, закопиливши губу, стиха поглядає
на землю. Сумно їй полишати свої володіння, не хочеться іти на спочинок. Ось знову притрусила зранку сніжку,
м’якенького, красивого, і морозець відпустила погуляти, щоб пощипав щічки
дітворі, але трішечки, легенько, для забави, а вітри закрила у вітальні, щоб не
бешкетували, не тривожили людей своїм шумовинням.
Казка – та й годі! Куди не глянеш – білий
килим. Маленькі сніжинки іскряться на ньому, як діаманти. Дерева, притрушені
свіжим сніжком, сьогодні також по-особливому красиві, святкові, елегантні.
Посміхнулася Зима, а в очах – журбинка.
Важко зітхнула, поправила своє
розтріпане волосся і пішла шукати
ключі, заховані під перистою важкою хмарою, щоб віддати їх. Скільки буде
шукати? Хтозна! Але вже скоро інша господиня постукає у її двері, заквітчана,
яскрава, всесильна, переможна, та, яку з нетерпінням чекають усі, – Весна!
МОЄ РІДНЕ СЛОВО
Українське слово. Яке воно? Ніжне, мелодійне, яскраве, квітуче, напоєне
соками рідної землі, настояне на духмяних травах і квітах, умите ранковими
росами, огорнуте теплим голубим серпанком. Воно чарує нас своєю
загадковістю, пишністю, неповторністю, красою. А пахне рідне слово ароматами
київських каштанів, ніжними чорнобривцями, просторами південних степів,
кримськими горами, закарпатськими смереками. Українське слово
багате, гнучке, веселе і привітне. А ще воно повноводе,
стрімке і швидке, як шумлива гірська річка, чисте, як джерельна
водиця.
Рідне слово мужнє і сміливе, відважне і героїчне. Це слово Великого
Кобзаря і Лесі Українки, мужнього Івана Франка і Михайла Коцюбинського, усіх
українських патріотів і наших духовних наставників. Якби не було українського
слова, не було б і усіх нас, не було б і України.
Вивчаймо своє рідне слово! Припадаймо спраглими вустами до його чистих
джерел, черпаймо силу, міць, натхнення, радість, красу і творчість. Любімо
його, шануймо і бережімо, як пісню, як матір, як дорогоцінний скарб, як велику
святиню!
20 лютого. Вівторок.
20 лютого. Вівторок.
Вже зовсім трішки залишилось
до весни.
Закінчується
останній місяць зими – лютий. Він найменший серед усіх, але по-своєму цікавий, особливий, інколи
непередбачуваний і гордий, інколи тихий, спокійний, щедрий на свята, на сніжок.
Ось і сьогодні подарував красивий, приємний, ледве засніжений ранок. Потішно було дивитись, як легенький
морозець підморгував заклопотаним перехожим, загравав, торкався їхнього одягу,
даруючи приємну прохолоду і свіжість. Угорі кружляли де-не-де розкішні сніжинки.
Вітерець ще не прокинувся, міцний зимовий сон тримав його довго у своєму
полоні, і тому сніжинки зовсім не
квапилися упасти на землю, танцювали і ніби насолоджувались своїм останнім
летом. Вони ледве торкалися дрібненькими візеруночками-крильцями мого обличчя,
неначе хотіли заглянути у вічі, щось розказати, повідати. Здавалося, сніжинки
ніби прощаються, адже вже зовсім трішки залишилося до весни, і тоді вони
повернуться до хмар, до казкового синього Всесвіту, полишать землю аж до нової
зими.
Лютий вважають передвісником весни, тому вся
природа чекає приходу королеви ніжних
квітів, тепла, сонця. Очікування весни – це як очікування раю.
.
30 січня, 2018 р. Вівторок.
ПРИМХИ ЦЬОГОРІЧНОЇ ЗИМИ
Яка ж мінлива та
багата на витівки ця цьогорічна зима! То плаче рясними дощами, загорнувшись у
сірий, зітканий ще осінніми туманами, плащ, і сіє довкола якісь сірі думки,
сірий настрій, сірий смуток. То, дивись, посміхнеться собі, дістане повні міхи
снігу і натче білого м’якого полотна, пошиє розкішну сукню матінці-землі, а ще
додасть мережива, сріблястого інею, щоб була красива, вишукана, елегантна. То,
як дбайлива господиня, тихенько загляне під кожний кущик, деревце, навіть суху
травинку, чи, бувало, не холодно їм, а тоді вже і пощипає колючим морозом
досхочу, або ж запросить віхолу, завію й поперемітають дороги, понасипають
кучугури снігу! А згодом дістане вона свій диво-ключик з-під стріхи
і відімкне величезну скриню-хмару, висипле скарби-сніжинки, великі, лапаті,
іскристі, людям на радість, на втіху. Ще може і сонечко випустити, щоб
погралось, поніжилось у блакиті, розчесало свої ще кволі промінчики, звеселило
небо і землю.
І ось сьогодні
чомусь знову плаче зима. І земля зняла білу сукню, а холодний вітер бавиться з
дощем, холодні краплі якого падають додолу, збираються в потічки, щоб потім
знайти якийсь сховок. А, може, зиму засмутили люди? Своїми наріканнями, діями,
вчинками? Бо чому знову все стало сірим, сумним, буденним? А, може, у
цьому і є особливість цьогорічної зими – бути ось такою мінливою, примхливою,
але все ж красивою, цікавою і щедрою на свята, на сніг, на дощ, на
добро?
Дякуємо, Зимо, за сніжок!
Сьогодні випав невеликий сніг,
нагадавши, що все-таки надворі - грудень, зима має господарювати на землі.
Сніжинки падали спочатку несміливо, ледве-ледве розгортаючи свої
крильця-візерунки. Вони, видно, іще не хотіли покидати м'якенькі, пухнасті
ліжечка-перини, що були заховані високо у небесних хмарках, і якось
невесело опускались додолу, сіючи сірий смуток навкруги. Деякі з них танули,
упавши в чорні холодні калюжі, інші - спроквола, не кваплячись, одягали
землю у святковий наряд. А може, сніжинок засмутив дрібний дощ, який
зранку набридливо лопотів по дахах будинків?
Та ось з'явився
вітер, підхопив снігові легенькі кульки, закрутив їх у своєму жвавому танку, -
і стало усім веселіше. А хитра Зима швидко зіткала білу скатертину, розкинула
її довкола, посміхнулась, покрутилась на своїх міцних льодяних каблучках,
поправила розкішну білу косу, задоволено глянула ще раз на свою роботу -
і пішла мандрувати світом, сіючи радість усім, особливо малечі, яка так любить
покататися на саночках, на лижах, на ковзанах. Дякуємо, Зимо, за сніжок!
Вітаю із початком зими!
На календарі -
грудень. Яким він буде? Щирим, світлим, лагідним, чи мокрим, сірим,
похмурим? Обніме землю, укриє м'якою ковдрою, зітканою із міліардів
блискіток-сніжинок, сором'язливо поцілує, її, натруджену, стомлену, зігріє,
заспокоїть, заколише під звуки ніжного вальсу зими; чи, може, лютим
морозом скує її голе тіло, присипле снігом ще не усі загоєні рани,
нажене смутку ожеледицею?
У народі грудень називають
«стужайлом», «вітрозимом», «зимником», «мостовиком», «лютовієм». Та все ж
віриться, що перший місяць зими подарує приємні миті, радісні дні, порадує
святами, додасть передноворічних клопотів і, можливо, пощипає трішки за щічки,
але так, легенько, для рум'янця, а ще подарує свої чудові сніжинки-обереги
людям на щастя, на добро, на мир і спокій.
Диво калинове
«Дивом калиновим»
назвав нашу мову відомий український поет Дмитро Білоус. Адже мова, як
червона калина, тішить серце, чарує душу, напоює її цілющими соками духовності.
І кожне її слово, як червона ягідка у кетязі, вабить своєю красою,
неповторністю, яскравістю.
Слово нашої мови
таке ж стійке, незламне, витривале, міцне і загартоване, як калина, якій не
страшні ні морози, ні лихі бурі, ні крижаний вітер чи холодний сніг. Горять її
грона багряними вогниками, не дивлячись ні на що. Навіть у страшні люті морози
виглядають з-під снігу диво-ягідки, завжди доброзичливо посміхаючись, даруючи
свою любов і красу. Калина має здатність повернути здоров’я, зміцнити організм, додати сили, наснаги.
Такі ж цілющі властивості має і слово.
Завжди свіже, погідне, викупане у ранкових росах, помережане барвами веселки,
творить справжні дива. Може зігріти, порадувати, розвеселити, підняти, світлим
настроєм наповнити сумний день, а може й засмутити, розхвилювати, кинути
у вир буденного, сірого життя, у глуху непроглядну темінь і порожнечу безодні.
І хто пізнав
справжню силу, дивовижність слова, той вже не в змозі його відпустити, магічно
припадає до мовного джерела знову і знову, жадібно п’ючи солодкий нектар
мудрості, поринаючи глибше і глибше в його кришталеву прозорість, пізнаючи усі
багатства, усі принади світу, стаючи кращим, сильнішим, мудрішим.
Кожне слово, кожна
частина мови є невід’ємною
складовою єдиного цілого – мови. Так, саме мова дарує крила, невидимі, духовні,
на яких можна полетіти у різні світи, доторкнутися до хмар, обійняти ранкову
зірку, поцілувати сонце, упіймати його промінчик і погойдатися на ньому
досхочу; або можна пірнути у морські глибини, чи побачити царство безмежного
океану, чи на повні груди вдихнути пахощі високогірних трав.
Мова – це твоє
дихання, серцебиття, вона завжди в тобі, вона у маминій пісні, у твоєму
дитинстві, вона дає повноцінно жити, радіти, творити.
30 жовтня, 2017 р.
Листопад – місяць опалого листя.
Прощай, жовтень! Не сумуй. Я заварю собі зеленого чаю. Завтра вже листопад. А отже, нове життя.
Без сонця не родить
жито, без вітру вода не шумить,
Без творчості нам не
жити, без неї нам не любить,
Бо творчість – це
серце світу, душа, що творить дива!
Не смій її загубити!
Знайди життєдайні слова!..
М. Сом.
Творчість!
Ось велике
спасіння
від
страждань,
велике
полегшення
життя!
Робота з обдарованими учнями
Проза Михайленко Ірини, учениці 11 класу
\
Літературні читання
Презентація до заходу із хвилинкою релаксації та додатками незвичайних кольорів, які існують в природі
Природа дивує нас щодня. Вона вигадує красиві речі,
щоб милувати око, одягає дерева і кущі навкруги, щоб ми зачаровано дивилися.
Кожний листочок, кожна квіточка – то витвір, зроблений майстринею-природою.
Якщо відцвітає одне дерево, розпускає свої квітки інше. Цей безперервний процес
супроводжується тихим гудінням бджіл, п’янким ароматом.
Літературні читанняПрезентація до заходу із хвилинкою релаксації та додатками незвичайних кольорів, які існують в природі
КНИЖЕЧКА КРОСВОРДІВ ТА ІГОР З УКРАЇНСЬКОЇ ТА ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУР
АВТОР ЗДАНОВИЧ МИКОЛА
Створення
книжечки сенканів про рідне слово та частини мови
Автор Литвин Оксана, учениця 8 класу
Книжечка цікавих історій про частини мови
Упорядкувала Савран Аліна, учениця 8 класу
Творчі роботи Михайленко Ірини
Природа дивує нас щодня. Вона вигадує красиві речі,
щоб милувати око, одягає дерева і кущі навкруги, щоб ми зачаровано дивилися.
Кожний листочок, кожна квіточка – то витвір, зроблений майстринею-природою.
Якщо відцвітає одне дерево, розпускає свої квітки інше. Цей безперервний процес
супроводжується тихим гудінням бджіл, п’янким ароматом.
Ось і зараз радує нас своєю вишуканістю бузина.
Вона, ніби пишна панна, зодягнена у весільну розкішну сукню, стоїть гордо в очікуванні
свого джентльмена. Квітує бузина. Змушує
дивитися на себе, красиву, елегантну, ніжну, величну, в оточенні молодої
зелені, буйних трав. Пишається бузина своїм молочним нарядом, що заквітчаний
ніжно-медовими зірочками.
Невеликі пелюстки квітів зіркоподібної форми
обсипані краплинами пилку, у якому купаються бджоли. Неординарний аромат бузини
гуляє вулицею, радуючи кожного. Він особливий, вдало підібраний. Обережно
вдихаю цей приємний запах, і хвиля спокою, щастя огортає мене. З особливою
турботою торкаюся ніжних пелюсточок, і відчуваю усі спектри емоцій, повну гаму
відчуттів. Тішуся цвітом, що дбайливо зібраний природою у розкішні кетяги.
Квіти-зірочки переливаються у теплих променях сонця, виблискують, манять.
Ніби обсипана мініатюрними сніжинками красується
бузина. Але ці сніжинки теплі, м’які, приємні на дотик. Вони ощасливлюють своїм
ароматом, заспокоюють милим виглядом. Колись із цих квіточок будуть корисні
ягідки, а зараз пишається собі бузина у весільній квітчастій сукні і радує
кожного своєю вишуканою красою.
Майбутнє мови – у наших руках!
У кожної держави є своя рідна мова: в Італії –
італійська, у Франції – французька, в Німеччині – німецька, а в Україні –
українська. Кожний народ цінує, любить свою мову. Як на мене, Україна якийсь дивний виняток, коли, маючи найкращу,
найбагатшу мову в світі, часто користуються чужою. Деякі люди можуть між собою
говорити українською, та варто їм зателефонувати чи звернутися до когось,
переходять на російську, вважаючи її більш «модною, солідною, впливовішою».
Коли чую таке, хочеться сказати: «Ви втрачаєте, розмовляючи на нерідній мові, українську
сутність. А знаєте, що українська мова, яку так зневажливо відкидаєте, – одна з
найкращих, наймилозвучніших, найбагатших у світі? У вас такий шанс, такий подарунок,
але ви ним нехтуєте». Мені болить від того, що є українці, які не цінують свою мову. Так, можна і навіть
треба, бо як казав наш Великий Кобзар, «І чужого научайтесь, і свого не
цурайтесь…», вивчати інші мови, спілкуватись, та не варто забувати свою єдину.
Особисто мені дивно чути, коли українці
кажуть, що не вміють розмовляти українською. Це звучить як абсурд, але таке є,
на жаль.
Проте мільйони українців люблять, пишаються своєю
мовою. Вони відстоюють її, цінують, плекають, розвивають. Такі люди,
безперечно, зуміють зберегти майбутнє мови, захистити її, особливо сьогодні,
коли багато мов у світі, за підрахунками вчених, зникає.
Я думаю, що українська мова житиме вічно, бо в неї є
на те причина: одна і найважливіша – українці. Наша мова пережила чимало бід і
вистоїть зараз, бо пройшовши такий тернистий шлях, вона зобов’язана існувати
завжди.
Мова – це нація. Мову творить нація. І майбутнє мови
також залежить від нації. А нація – це ми. Отже, майбутнє нашої барвінкової, солов’їної мови
цілком і повністю залежить від нас, від українців. Доки буде українська нація,
доки люди будуть берегти мову, доти вона й буде процвітати. Знаймо, що майбутнє
української мови – в наших руках!
Молитва до мови
Мово! Захиснице мого народу! Ти – зброя для захисту, ти – вічна скарбниця, наповнена неоціненними діамантами мудрості, ти –прихисток для всіх, ти – енергія, що наповнює всіх.
Твої василькові очі надихають, твої калинові вуста підносять, твоя пшенична коса, уквітчана волошками і маками, ромашками та чебрецем, захищає.
Мово! Збережи мій народ, дай йому сили і наснаги! Ти народжена від місяця і чорнозему, викупана у дніпровській воді і виколихана на житах, вирощена із м’яти, євшану, звіробою, зодягнена у вербову сукню з барвінковим вінком, що прикрашає твою сонцесяйну голову, загорнута у блакить неба, освітлена німбом ангела, захищена вірою і силою духу.
Мово! Ти нетлінна і вічна порада для народу, викохана із ранкової зорі та іскри вогню, вилита із золота і срібла, прикрашена дорогоцінними каменями, обрамлена жовто-блакитною віньєткою. Мово! Ти – дитя І.Котляревського, Т.Шевченка, П.Куліша та інших українських світочів. Ти могутня хвиля правди і віри, честі й гідності, слави та моралі українців. Мово, ти – постійна патріотка, помережана вишивкою рідного народу, той безмежний океан, у якому неможливо потонути, ти зачарований ліс, де не можна заблукати, ти крутоверха гора, з якої ніколи не впадеш. Мово, ти музика, яка заспокоює, манить, приваблює, дивує; спів одинокого солов'я та життєрадісного жайворонка, ти клекіт лелек, гомін дібров, шелест опалого сухого листя, мінорно-мажорна пісня дерев. Ти голос вітру і трави, шепіт у темряві та світлі, безтурботний дитячий сміх і серйозне слово батьків, ти маяк вночі й навігатор удень, ти заклик до життя, вода спраглому у пустелі і їжа зголоднілому подорожньому.
Мово, ти - краса, вишуканість і елегантність, ти окраса, розкіш,здобуток, трофей, ти - найцінніший скарб. Мово, ти звук далекого і близького, високого і низького, ти на півночі і півдні, на заході і сході, ти повсюду, ти все, що є навкруги – без тебе не було б нічого.
Мово! Збережи націю, захисти від негараздів, створи своєю силою дух українців і навіки-вічні закарбуй його. Мово! Врятуй українців, сотвори їм благе життя, віру.
Амінь.
